вівторок, 9 грудня 2014 р.

Види робіт з розвитку зв’язного мовлення

                                                                                                                             Валентина Курбатова,
                                                                                                       вчитель індивідуального навчання

Створення системи розвитку зв’язного мовлення - завдання складне. Необхідно враховувати ряд факторів: формування комунікативних умінь (осмислення теми і головної думки, добір і систематизація матеріалу, реалізація задуму, удосконалення написаного), оволодіння усною і писемною формою висловлювань, типами і стилями мовлення.
У створенні системи РЗМ особливу роль відіграють вправи, спрямовані на формування і вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок.
Основне завдання з розвитку зв’язного мовлення - забезпечити засвоєння літературної норми. Такі вправи проводяться на всіх уроках української мови. Вони передбачають спостереження над мовними явищами, визначення їх у тексті, характеристику порівняння й зіставлення одних мовних явищ з іншими, аналіз тексту і доцільність використаних у ньому мовних одиниць, в їх співвіднесеності зі змістом і стилем висловлювання.
Виходячи з цих завдань, проводжу  такі види вправ  з РЗМ:
1.Редагування деформованого тексту (Зайчик) –зошит.
2.Аналіз текстів різних типів мовлення.
3.Складання текстів різних типів (опис, розповідь, усний переказ) .(Дятел, Білочка)
4.Складання текстів за серією малюнків. (Паличка-виручалочка)
5.Розташуй речення в правильній послідовності. (Дощ)
6.Складання пам’ятки. ( Бережіть книжки)
7. Самостійне складання тексту.  (Моя улюблена іграшка).
8.Складання тексту за опорними словами. (Зимові канікули).
9.Складання діалогу за поданою темою
10.Стилістичне експериментування (синонімічні заміни в тексті).
11.Конструювання різних мовних одиниць (за моделями, схемами).
12..Конструювання зв’язних висловлювань (творчі роботи).
Найбільш поширеними видами роботи над усним і писемним мовленням учнів є перекази й твори, які, як і інші види робіт, розрізняються за метою – навчальні й контрольні; за місцем оформлення - класні й домашні; за формою словесного вираження - усні й писемні.
Мовлення - діалогічне, ситуативне, зв’язане з певною життєвою ситуацією і зрозуміле тільки в цій ситуації.
Під час діалогу міміка, жести, репліка співбесідника допомагають дитині правильно побудувати фразу, доповнити те, що виражено неточно, внести пропущене. Вона оволодіває способами-стимулами коригування власного мовлення.
З розвитком діалогічного мовлення поступово формуються і елементи зв’язного.  Дитина намагається послідовно розповісти про те, що бачила, чим займалася, які пригоди з нею сталися. У розповідь вводить найпростіші описи. Використовує монолог-інструкції для планування своїх і спільних дій. Будує міркування, мотивуючи свої вчинки, дії. Розповідає, а часом і сама творить казки.
У процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоствердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках і під час громадської діяльності учні сприймають зразки усного і писемного монологічного мовлення - наукового, публіцистичного, ділового. Опановують читання, письмо, вивчають систему рідної мови.
Провідним у їх діяльності стає монологічне мовлення, більш складне у порівнянні з діалогічним. Коли діалог - це по суті ланцюг реплік, то монолог - система думок, втілених у словесну форму. Монолог не підтримується ситуаціями, питаннями, потребує більшої зібраності, попередньої підготовки, уміння говорити і писати із орієнтацією на сприймання.
Оволодіваючи монологом як новим засобом спілкування, школярі стикаються із труднощами різного плану - мотиваційного, змістового, операційного.
Тематичне спрямування дитячих висловлювань, як правило, визначається учителем. Тому учням важко знайти свій підхід у розкритті теми, увійти в задум, запропонований учителем, підійти до нього як до власного. Учнівським висловлюванням часто бракує цілеспрямованості. Учні звужують або розширюють тему, або зовсім говорять (пишуть) не на тему. Перевантажують свій виклад нецікавими для читача чи слухача деталями, і, навпаки, цікаві факти, про які б вони могли розповісти, не знаходять вираження у висловлюванні.
Втілюючи свій задум, учень не може стати на точку зору того, до кого звернене його мовлення. Йому важко передати ознаки предмета, про який він повідомляє, у такій складній залежності, як вони існують у реальній діяльності.
Будуючи монолог, він не має можливості спиратися на звичні форми зворотного зв’язку, які склалися у процесі діалогічного мовлення (міміка, жести, репліки співбесідника).
Серйозним гальмом в оволодінні процесом творення тексту є також недосконалість граматичної структури мовлення молодших школярів. У їхньому мовленні переважають непоширені речення одноманітної структури. Всі ознаки предмета діти у молодшому шкільному віці передають здебільшого за допомогою присудка (зайчик сірий, зайчик біжить). Їм важко об’єднати в одному судженні про предмет дві ознаки - дану (означення) і нову (присудок): Сірий зайчик біжить. Вони недостатньо володіють мовними засобами вираження означальних, причинових, наслідкових відношень.
Ці недосконалості граматичної структури дитячого мовлення свідчать про обмежений обсяг оперативної пам’яті.
В умовах шкільного навчання «ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення»  Саме тому виникає потреба ввести учнів у мовленнєву ситуацію і навчити орієнтуватися у ній. Слід створити такі умови, які б викликали внутрішнє спонукання висловити свої думки і почуття, бажання розповісти про свої враження, побачене і пережите.
Мотив мовлення («заради чого я говорю» - Л.В. Виготський) виникає у дітей у зв’язку із яскравими вираженнями, коли вони зорово уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення.
Тому весь час на уроках розвитку зв’язного мовлення я використовую яскраву наочність.




3 коментарі:

  1. Дякую за надану мені можливість взяти участь у майстер-класі, ознайомитися та обговорити запропоновану Вами методику, техніку та практику роботи з особливими дітьми. Тому я також хочу поділитися своїм досвідом. Під час проведення занять я використовую наочність, роздатковий матеріал, включаючи в урок ігрові моменти. Застосування гри та ігрових моментів створює у дітей бадьорий робочий настрій, сприяє подоланню труднощів, які виникають у них під час ypоку. У процесі розв'язання різноманітних завдань в учнів розвиваються такі процеси мислення, порівняння, аналіз. Учні з задоволенням грають на уроці, і це допомагає їм краще сприйняти програмний матеріал. На уроках української мови використовую ігри для загального і мовленнєвого розвитку учнів. Ці ігри ґрунтуються на мовному матеріалі, але мають на меті не лише мовний, а й загальний розвиток учнів, зокрема розвиток їх пам'яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, диференціювати. Ігри, подібні до таких, як «Що змінилось?», «Чарівний мішок», « Смішні букви» можуть бути використані не тільки на уроках української мови. Застосування математичних ігор особливе значення має для розумово відсталих дітей на початковому етапі навчання. Бо їм дуже важко запам'ятати цифровий матеріал без опори на наочність. Тому на уроках математики здійснюю такі навчальні завдання: закріплення знань про утворення чисел першого десятка; розвиток уміння встановлювати кількісні відношення, визначати склад числа; вправляння в додаванні та відніманні чисел; та ін. Для проведення математичних ігор використовую цифрові картки, малюнки з певною кількістю предметів, самі предмети (палички, каштани, горіхи, жолуді ). На уроках математики використовую ігри для лічби та закріплення понять про число, які допомагають закріпити знання про числовий ряд «Лічи далі від любого числа», «Яке число пропущено?», «Живі цифри», розвивають уміння встановлювати співвідношення кількості з цифрою («У кого стільки ж?»).

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую, що запросили вз’яти участь у майстер - класі. Найбільше сподобався мені вид роботи, діалогічне мовлення з елементами зв'язного. Як ви вже знаєте, що у наших навіть здорових учнів недосконале діалогічне мовлення, не всі можуть висловлювати свої думки. Я багато взяла для себе нового тому, що індивідуальне навчання у мене тільки перший рік.
    Я хочу запитати: Які методи Ви використовуєте з навчання грамоти, щоб дитина з вадами могла запам'ятати літери?
    Сподіваюсь на подальшу співпрацю. Бажаю успіхів!

    ВідповістиВидалити
  3. Школярі – це маленькі громадяни нашої держави. І саме їм доведеться розвивати її, будувати її і своє майбутнє, брати активну участь у суспільному житті. І в цьому процесі велике значення має досконалість володіння мовою. Адже саме через мову, через правильно, чітко і змістовно викладену думку можна судити про загальний розвиток людини. Саме за допомогою мови передаються набуті знання, досягнення, плани на майбутнє і т.д. Отже, нашим завданням є – прищепити учням власне бачення світу, навчити їх мислити, відчувати, усвідомлено і зв’язно викладати свої думки та враження в усній і письмовій формі. Тому роботу з розвитку зв’язного мовлення слід розпочинати з перших днів дитини в школі, тобто з першого класу. Навіть під час адаптаційного періоду вчу дітей зв’язно висловлювати свої думки, розповідати про зображене на малюнку, чи виконувати різні ролі під час рольових ігор, де у формі гри в дитини розвивається діалогічне мовлення. На кінець першого класу діти вже знають основні правила необхідні для виконання творчої роботи. Це - повно викладати зміст, нічого важливого не пропускати, дотримуватись послідовності, ну і звичайно стежити за мовою, не вживати русизмів, діалектів.
    Я згодна , що всі наведені види робіт з розвитку зв’язного мовлення можна використовувати на уроках і ми їх використовуємо тільки в класі і не з одним учнем. Якщо дитина навчається на індивідуальній формі, маючи різні вади, то це зробити значно важче.

    ВідповістиВидалити